Перші дати туру були заплановані ще в жовтні-листопаді 2016 року, наприклад концерт в Берліні відбудеться 19 травня, а ця стаття написана наприкінці квітня. Ми щойно закінчили альбом, відіграли презентацію в Києві і вирішили зробити перерву, назбирати грошей на тур, зробити візи, а також домовитися з якомога більшою кількістю організаторів в різних містах. На жаль, ця перерва затягнулася і група фактично розпалася, коли пішла спершу барабанщиця, а за нею клавішниця. На щастя, заміну шукати довелося не довго. Андрій та Ната швидко вписалися в групу і розділяли мій ентузіазм, горіли бажанням поїхати за кордон і почати підкорювати зарубіжну аудиторію.

Якщо раптом хтось не знав, не читав історій груп які регулярно виступають за кордоном, чи не цікавився сам, то в більшості клубах/барах Європи апаратури немає, тому треба везти повністю свій беклайн, на щастя фронтлайн є майже всюди, хоча в нас от був концерт в клубі без фронтлайну, лише зі сценою, але місцева група, яка нас "розігрівала" привезли свою апаратуру.
Коли везеш 3 підсилювачи, барабани зі стійками та тарілками, 3 гітари, клавіши, ноутбуки, мікрофони, стійки, кабелі і т.д., то легковою автівкою не обійтися. Як виявилося, пошуки бусу зайняли аж занадто багато часу, вирішили просто найняти водія зі своїм авто, оплатили йому страховку і заплатили за пальне та його час. Вийшло, що на це ми витратили весь наш бюджет і трошки більше, а всього це зайняло 70-75 відстотків наших витрат на тур. Також до витрат треба додати візи, страхування, запас струн та барабанних паличок, проживання в тих містах, де організатори не надали житло або просто сказали "в нас зазвичай сплять прямо в клубі", ну і звісно гроші на їжу, напої, сигарети (ми з барабанщиком палимо, ціна за пачку цигарок в Європі в 4-5 разів вища від ціни в Україні).

Наш перший концерт проходив в м.Рівне в "Сталевій Горі".
Приїхали ми завчасно, саундчек зайняв майже дві години (останній концерт ми грали без саундчека, перед-останній теж, попередні проводили за 10-20хв.).
Не дивлячись на погану погоду, будній день, а не вихідний та ще й напередодні Великодня (ми всі атеїсти і не святкуємо Пасху, але це стало для нас справжньою проблемою, так як в багатьох містах вулиці безлюдні, магазини закриті, а на концерт приходить 40 чоловік а не 200, як всі розраховували) людей було немало, по словам організаторів біля 150, я б сказав, що не більше 100, але нехай так :)
Концерт був дуже навіть хороший, публіка звала двічі на біс, а після концерту купували наш мерч (плакати, диски та касети), брали автографи, робили спільні фото - коротше кажучи все пройшло ідеально!

Втім, відмітити перший концерт туру часу не було, на нас чекало більше ніж 600км дороги, яка в себе включала перетин кордону та гірську місцевість і українські "дороги", які ближче до кордону виглядали як кратери на Місяці.
Підйом був раннім, вже о 8:00 ми їхали в сторону Карпат.

Кордон ми перетнули, на диво, швидко, хоча прикордонник вводив назву нашої групи на Ютюб, щоб перевірити чи дійсно ми музична група. А прикордонник з румунської сторони записав коротко і ясно: "кокаіно - героїно?" Ми посміялися і сказали, що група ми молода і можемо запропонувати хіба що бутерброди.
До речі, раджу усім заповнювати декларацію, де написаний весь список апаратури, яку ви везете, на випадок "а вдруг что". Ми склали за 10хв і не платили за це, по дорозі додому він нам знадобився. Не забувайте, що наші прикордонники живуть хабарами і чекають від вас якогось провтику, щоб на цьому заробити. Ми нічого не платили, в нас все законно, всі документи були при собі, довго нас не затримували.

Наш перший концерт проходив в Байя-Маре. Місто знаходиться близько біля кордону, коли ми приїхали ще було світло. Звукорежисер був на місці задовго до початку концерту і прийшов (ви не повірите) вчасно на саундчек. На відміну від "наших", в Румунії-Угорщині все було чітко, ніхто не спізнювався, не тупив і не змушував тебе нагадувати про гонорар/вечерю/пиво/гримерку.

Ми дуже переживали, так як це був наш перший концерт, ми не знали чого чекати і як все пройде.
Під час саундчеку, ми зрозуміли, що звукорежисер не лише чудово знає англійську,а й свою роботу - справжній профі. Чек зайняв зовсім небагато часу (в порівнянні з попереднім виступом), був чудовий звук на сцені та в залі.
Продали ми 27 квитків. Багато це чи мало - сказати важко. Нам сказали, що на перший концерт Jinger (метал група з Києва) прийшло 6 чоловік, а зараз вони збирають повний зал, тому в якомусь сенсі, нам пощастило. До середини концерту, публіка розігрілася - оплески та крики ставали гучнішими. На біс ми також виходили двічі.
Що нас здивувало найбільше, це те, що в нас був безліміт на барі. В Україні прийнято годувати музикантів та дати їм пиво, але безліміту ми не бачили ніколи, а от в Румунії та Угорщині це норма.
Люди були привітними, вечеря досить простенька, але її нам вистачило на весь наступний день :)
Ми занесли апаратуру в бус і поїхали в непоганий затишний готель, який нам зняли організатори. Через "трудности перевода", нам сказали виїхати о 8 ранку з номеру, так і не вдалося поспати, як ми зрозуміли через день, о 8й був сніданок, а виселення було о 12:00. Сонні та змучені ми вирушили в наступне місто.

На наступний день, ми поїхали в сусіднє місто Сату-Маре, дорога зайняла лише годину, якщо не менше. В нас навіть був час погуляти по вулицям міста та зробити кілька фото в дорозі.

Четвертим містом в нашому турі був Клуж-Напока, або просто Клуж. Я не буду нагадувати, що Пасха, пусті вулиці і т.д. (це апріорі стосується всього туру окрім Будапешту і далі), тут ми заходимо в клуб і нам кажуть "от чорт, ви сьогодні виступаєте, а ми ЗАБУЛИ". Здавалося б, повний провал, івент на фейсбук майже порожній, афіш немає, звукорежисера немає, арт директора немає. На щастя, я працюю звукорежисером, тому саундчек з горем навпіл ми провели. Тут хочеться відмітити їхній підхід. Вони почувалися винними перед нами, постійно вибачалися, пригощали напоями, питали чи ми не голодні та чи справляємось і побігли робити рекламу. Варто зазначити, що гонорар в цьому клубі в нас був фіксований, нам відразу сказали, щоб ми не переживали, навіть якщо буде пустий зал, то нам заплатять як і обіцяли (цікаво, а як би поступили в Україні, в тому ж Києві).
Коли ми йшли на сцену із запізненням в 40хв (надіялись, що хтось прийде), в залі було чоловік 5, але якимось дивом, під кінець концерту в залі не було де стати. Публіка була, мабуть, найпривітнішою з усіх міст, стільки шуму, аплодисментів та щирих емоцій ми не бачили навіть в Сату-Маре. Люди знали наші пісні, під час паузи в Friday 13th хтось крикнув типу "не хлопайте, зараз буде" і завмер з піднятим пальцем. Після останньої пісні на сцену вибігла дівчина, поцілувала мене і побігла назад, а з залу постійно передавали то пиво, то якісь шоти. Навіть після другого виходу на біс вони не замовкали, довелося пояснювати, що пісень немає і доведеться чекати наступного концерту.
Кожен вважав своїм обов'язком нам купити випити чи поїсти, а власник сказав, що ми найкраща група яка грала в його клубі і що наступного разу чекають нас з вже гарно підготовленою рекламою (до речі, в Сату-Маре ми чули аналогічні слова). Хтось з фанів купив нам цілий пакет продуктів, постійно пропонували нам курнути чи випити.

Після шести концертів, 5 з яких ми відіграли за межами України, ми зрозуміли, що тут бути музикантом престижно, тебе поважають, слухають, розуміють, яка це складна робота, підтримують, але не в Веспремі. В клуб ми прийшли вчасно, за умовами нас чекала вечеря, напої на барі, акомодейшн та донейшн бокс, хто не знає, це коробка, куди люди кидають гроші хто скільки хоче. Умови, можливо, не найкращі з туру, але є де переночувати, та і це краще ніж вихідний день + заробимо хоча б щось.
Сам клуб де ми грали, був більше схожий на опен-спейс панк стайл. Обписані стіни, брудний туалет, на стінах скейтборди прибиті цвихами і купа сміття. Бармен (він же звукореж, організатор і голова всього) сказав нам, що наш "ночліг" це ночліг в клубі, тобто "Лягайте на підлогу і спіть", звісно душу в них також немає. Хочете в хостел - платіть самостійно, або спіть поруч з наркоманами, які не приховуючи вживали наркоту. Вечеря це каструля якоїсь каші, з якої всі по черзі їли, ми також утрималися від цього задоволення.
Звісно ж, порядок виступу ніхто не знав який, інша група, з якою ми повинні були виступати, прийшли коли захотіли, саундчек їм не треба, вони ж панки (чи металісти, тут не ясно), весь наш саундчек вони одне одного то били, то цілували, то грали в футбол, то вживали наркоту, пили пиво і т.д. Чому нас з ними поставили в один день не дуже зрозуміло, але вже як є так є.
Ми вирішили скоротити програму і піти, майже нічого не заробили окрім спогадів. Після теплого прийому в усіх містах, тут нас чекало розчарування і гіркий досвід, перше місто, де всім було абсолютно наплювати на групу з далекої України.
Вже коли ми загружали апаратуру в бус, підійшло двоє людей і сказали, що концерт був нереально крутий і що їм соромно, що ми запам'ятаємо їхнє місто таким чином. Це трошки підняло нам настрій і ми поїхали шукати хостел.

Концерту в Будапешті ми чекали найбільше і тому трошки переживали. Це перший концерт в столиці європейського міста, місті не з 10.000 населення, не 100.000 і навіть не 500.000, а цілих 2 мільйони! Ми гуляли по місту і не могли ніяк все перефотографувати, настільки все було навколо гарне! Поблизу клубу було багато наших афіш, декілька ми акуратно зняли і забрали додому напам'ять. Сам клуб знаходився в центрі, хоча знайти його було досить тяжко. Вхід був вільний, ще й вечір п'ятниці, людей було немало. Досить непогана сцена і класний звук, цифровий пульт, вдосталь моніторів та потужні портали, єдиним мінусом було те, що світло поламалося і ми виступали в напівтемряві, що робило наш виступ не таким ефектним. Зіграли ми дуже добре, публіка була стримана, як нам і казали, але привітна.

В Бескесшабу ми потрапили випадково. Ми повинні були виступати в іншому місті, в інший день, але за кілька днів до туру, нам сказали що концерту не буде, клуб закрили на ремонт чи щось типу того. Сидіти відпочивати не дуже хотілося, а тут нам пообіцяли ночліг, вечерю, депозит на барі на 10000 форентів (десь 1000грн) і змогу продати мерч.
Ми повинні були виступати третіми, десь опісля півночі. Перша група грала 2 години, їхній репетуар це кавери на відомі пісні AC/DC, Pink Floyd, Nirvana і т.д. Таке враження, що ми зайшли в Портер паб :)
На наше везіння, друга група десь завтикали і пропали, то організатор попросив виступити нас. Я не хочу хвалитися, але ми підключилися за 10хв (повністю підключили весь наш апарат, зібрали барабани, мікрофони, стійки і т.д.) і одразу почали грати. Наш концерт був повною протилежністю виступу попередньої групи! Люди це оцінили вже на першій пісні і довго нас не відпускали. Ми грали всі пісні, які були в нашому репертуарі, нас обіймали і проводжали оплесками, накупляли дисків, всі з нами фотографувалися. На жаль, на третю групу їхній ентузіазм пропав, тим більше хлопці приїхали і забули тарілки, поки басист за ними поїхав, гітарист і барабанщик зробити щось на зразок дуелі, одночасно граючи соло на своїх інструментах, щось на зразок фрі джазу. Після цього навіть ті, хто ще тримався і хотів їх послухати пішли. Коли, нарешті, вони почали виступати, змушений сказати, що грали непогано, якийсь альтернативний гранж, трошки метал, трошки сучасний рок, але на жаль для пустого залу.

Останнім концертом, десятим, повинен був бути виступ в Дьєрі. "А Бетон" знаходиться в великому чи то заводі чи якомусь іншому промисловому приміщенні. В цій будівлі 17 репетиційних баз/студій (всі зайняті постійно), при цьому хочуть збільшити кількість до 40. Одна з них служить концертним майданчиком, де виступали ми і ще дві групи, одна місцева, одна з сусіднього міста. Групи були досить непогані, в обох вокалістами були дівчата.
Зустріли нас привітно, власниця клубу приготувала на вечерю національну страву з грибами, купила нам стільки пива, що ми вже не могли його пити (світлий лагер я особисто взагалі не люблю), постійно переживала чи все нам подобається, чи сподобався нам хостел і т.д.
Саундчеку в нас не було, як і моніторів на сцені і, по нашому везінню, ми забули наші in-ears в хостелі, хоча виступали з вушними моніторами на всіх попередніх концертах. На нашу думку, наш перфоманс від цього трохи здав, але в той же час виступ вийшов дуже енергійним і атмосферним, цьому також сприяла привітна публіка. Не дивлячись на те, що це був 10й концерт за 11 днів, ми знайшли в собі сили викластися на повну! Люди це оцінили, також був і вихід на біс, і автограф сесія та черга за спільним фото. Можна сказати, що завдяки теплому прийому та хорошому ставленні до музикантів, ми б з радістю виступили ще. Тут також був донейшн бокс, але цього разу туди набилося майже 100 євро + дуже добре розійшовся мерч.
Втомлені і виснажені, ми пішли в хостел, який був на території промзони, буквально 150-200 метрів, та лягли спати. Вставати довелося о 7й ранку, щоб погрузити апаратуру та вирушати додому.

О 8:00 за місцевим часом, ми вже були в дорозі. Невиспані, втомлені, промерзші (в хостелі було дуже холодно), але щасливі. По-перше, ми нарешті виступили за кордоном. По-друге, ми отримали безцінний досвід. По-третє, ми знайшли нових шанувальників, а ще побачили такі міста, в які нас би і ногою не занесло, ми спілкувалися з місцевими музикантами, організаторами та просто людьми, які прийшли на наш концерт. Ми навчилися виступати без саундчека та підключати/розставляти весь беклайн буквально за 10хв. Ми спробували місцеву кухню, взнали місцеві слова (переважно це матюки, але чому б і ні), спробували місцеве пиво, палінку, домашню ковбасу, накупляли сувенірів, ми зблизилися і здружилися, стали міцним колективом, друзями, яких перевірила дорога та складні обставини, ми купили багато сувенірів,зробили багато класних знімків, відчули на собі як це виступати перед незнайомою публікою, як адаптуватися до складних умов, а головне - ми знайшли нових друзів.
На нас чекало 1350км, тому зупинки були мінімальними.

Після 23 годин в дорозі, ми прибули, нарешті в Київ. За ці 12 днів ми відіграли 10 концертів, проїхали 4000км і відкрили новий розділ в історії групи. Тепер, ми не лише група, яка видається в Європу і продає свої вініли, диски та інший мерч, тепер ми група, яка виступає в Європі. Ще до закінчення поїздки, ми отримали пару нових запрошень на осінь, умови вже кращі, міст все більше, якщо не будемо тупити, то прибуток з туру лише виросте і ми його зможемо вкласти, наприклад, в професійний кліп, або запис на студії в іншій країні, а поки що добре, що вистачає на їжу та ночліг, ми і тому раді.
Наступна частина туру в нас почнеться 12го травня, першим концертом буде виступ в Києві, далі ще два в Україні, а потім ще 7 країн. За якихось 45 днів, ми даємо 25 концертів, якби ми не робили двотижневу перерву, то це було б 25 концертів протягом 29-30 днів. Для прикладу, в 2016 році ми дали всього 25 концертів. Тури - це змога для групи зрозуміти, що вона хоче досягнути, для чого це все робиться, це змога знайти нових людей, які тобі допоможуть, змога оцінити тверезо чого ти вартий, чи слухають тебе лише твої друзі, чи будуть слухати вороже налаштовані байкери, які стають твоїми новими друзями, чи бачиш ти захоплення в їх очах, чи можливо, вони думають "коли вже вони підуть". Такий тур - це досвід, це школа, ти вчишся на своїх помилках і стаєш все робити краще, швидше, якісніше.

Дякую, що прочитали! Сподіваюся, вам було цікаво, а якась інформація ще й стала в нагоді! Побачити більше фото та відео ви можете в наших групах в соц мережах (The Heavy Crawls як в ВК, так і фейсбук) або на сайті theheavycrawls.com
Чекайте продовження по завершенні другого туру, кажіть, що вам особливо сподобалося, щоб наступний такий лонгрід був ще цікавішим!
До нових зустрічей
Макс Товстий (гітара, вокал, бас)